“Їхали на 2 тижні, а живемо вже понад 9 місяців. Точно так же було 8 років тому, коли приїхали в Краматорськ, - розповідає Людмила Сніцаренко, волонтерка з Краматорська. - Щоправда, на щастя, Краматорськ не окупований".
З чоловіком Володимиром та командою волонтерів Фонд розвитку громади міста Краматорськ вона приїхала в Бар 18 березня, залишивши свій дім, речі та звичне життя і ось уже 8 місяців вони живуть в гуртожитку Барського коледжу транспорту та будівництва, та всіма своїми силами намагаються допомогти таким же переселенцям, як самі, а також барчанам.
І хоч звичне життя волонтерів змінилося не в кращу сторону, адже кімнатка в гуртожитку не може замінити комфортабельний будинок чи квартиру, та волонтери не скаржаться. Більше того, з їх приїздом чимало барчан стали жити насиченішим та цікавішим життям. А річ у тому, що команда Фонду щодня проводить різні цікаві заняття як для переселенців, так і для барчан:
- Цю практику ми розпочали ще в Краматорську. На свої заходи ми запрошували як переселенців з Донеччини та Луганщини, так і місцевих. Там ми працювали з літніми людьми, що виїхали з зони конфлікту, яким було дуже важко адаптуватися на новому місті. Такі спільні зустрічі за цікавою справою давали можливість людям познайомитися, прийняти один одного та подружитися.
За час проживання в Барській громаді, Людмила з чоловіком кілька разів їздили додому, коли возили гуманітарний вантаж в Краматорськ.
- У березні ми були впевнені, що їдемо всього на тижнів два, бо ж далі городи треба садити, доглядати сад і т.д. У нас вже таке було. У 2014 році ми так виїжджали з Донецька. Там у нас залишилися дві квартири, купа речей і колишнє життя. Тоді ми виїхали, бо жити там було вже неможливо. Ми переїхали в Краматорськ. Так само планували, що це ненадовго. В перший рік навіть не шукали постійної роботи, щоб можна було швидко повернутися. А зараз Краматорськ - наше друге рідне місто.
Фото: Фонд громади міста Краматорськ
Родина Людмили виїхала з окупованого Донецька
За освітою Людмила дефектолог. В Донецьку працювала в дитячому спеціалізованому садку. Коли переїхали в Краматорськ, до дітей працювати йти не хотіла, щоб потім не було боляче їх залишати, коли повертатиметеся додому. Рік вони з чоловіком пропрацювали волонтерами на громадських засадах, а потім зрозуміли, що в Донецьк найближчим часом не повернуться. Почали шукати постійну роботу.
Людмила працювала волонтеркою у кількох організаціях, а найдовше - до повномасштабної війни - у Центрі місцевої активності “Старе місто”, що діє при ГО "Фонд розвитку громади". Володимир працює сурдоперекладачем для слабочуючих при центрі.
- Це досить дивне відчуття, коли ти маєш купу речей в Донецьку, потім змушений такі ж речі купувати в Краматорську, а зараз - ще й в Барі. Але це не головне в житті. Тому ми вдячні долі, що живі, можемо працювати, допомагати комусь і віримо в Перемогу України!
Переїзд в Краматорськ
Коли подружжя переїхало в Краматорськ, місто виглядало зовсім по-іншому, ніж перед початком повномасштабної війни. За 8 років воно значно зросло чисельністю людей та стало більш доглянутим, більш розвинутим. А все тому, що туди після окупації Донецька переїхали адміністрації: обласна, районна та міська, а також підприємства.
- Збільшилося фінансування. Ми спостерігали за переродженням міста.
У Центрі місцевої активності "Старе місто", де вони працювали, до початку повномасштабної війни, за рік налічувалося близько 3 тис відвідувачів. Спершу це були лише переселенці, а потім долучилися і місцеві. Через відвідувачів почали зав'язуватися дружні стосунки:
- У нас є подружки, які гостювали одна в одної, їздили разом на відпочинок.
Для відвідувачів центру щодня проводили якісь заходи, майстер-класи, зустрічі.
- Ми запрошували представників різних служб та організацій, які розповідали та консультували пенсіонерів з різних питань: оплата за транспортування газу, реєстрація, пенсія, питання здоров'я та лікування, щеплення та багато іншого.
Крім того, Центр працював і з слабочуючими людьми.
Володимир - теж має інвалідність по слуху та працює сурдоперекладачем. Серед Краматорських та приїжджих слабочуючих Центр проводив опитування, щоб дізнатися які питання їх цікавлять. Потім на роз'яснення найрейтинговіших питань, запрошували спеціаліста, який відповідав на питання присутніх, а Володимир перекладав.
- Ще ми влаштовували екскурсії містом, щоб показати людям де знаходиться та чи інша установа, чи організація. Як виявилося, були люди, які все життя прожили в Краматорську і не знали де які служби знаходяться, як називаються вулиці.
Проводили заняття з конфліктології, щоб навчити людей правильно вирішувати проблеми без нервів та непорозумінь.
- Особливо багато конфліктів з’явилося, коли розпочалася пандемія. Нечуючі стикнулися з великою проблемою: якщо раніше вони могли щось прочитати по губах, то це стало вже неможливо, адже люди одягли маски.
І ось, коли чимало переселенці з окупованої Донеччини знайшли у Краматорську прихисток, тепер вони знову змушені залишати свою домівку.
Початок повномасштабної війни
З початком повномасштабної війни, коли магазини перестали працювати, ліфти теж не працювали, волонтери та підопічні разом почали допомагати тим, хто взагалі не мав можливості щось придбати - малорухомим людям.
- Усіх, хто міг піднятися на 3-5 поверх ми залучали: ми носили допомогу для тих, хто не може ходити. Розносили продукти харчування та засоби гігієни.
Попри те, що команда волонтерів переїхала в більш безпечні регіони, робота продовжується. Усі питання, які можуть виникати, роз’яснює юрист Фонду розвитку, який записує відеороз’яснення, які публікують на сторінці Facebook Фонду та на інших ресурсах. Для слабочуючих також працює Гаряча лінія підтримки по скайпу, де юрист відповідає на запитання людини, а Володимир Сніцаренко перекладає це на мову жестів.
Більшість підопічних Центру "Старе місто" з початком повномасштабної війни виїхали за кордон: у Німеччину, Бельгію, Болгарію, Нідерланди, Польщу. Їм також часто потрібна юридична допомога. Але є й такі, що не захотіли виїжджати і залишилися. Про усіх: хто залишився і хто виїхав, Людмила та команда Центру не забуває і, по можливості, допомагають:
- У Краматорську ми співпрацювали з різними релігійними організаціями, які зараз допомагають нашим підопічним. Ми також туди завозимо гуманітарну допомогу.
В Барській громаді волонтери залучили до цікавих занять як переселенців, так і місцевих
В Барі волонтери працюють з різновіковою категорією людей. Вони провели кілька свят для переселенців та барчан у місцевому парку культури, майже щодня проводять майстер-класи з виготовлення різних виробів для дорослих та дітей, залучаючи місцевих мастрів та майстринь, а також місцеві бібліотеки до проведення їх, двічі на тиждень для дітей проводять уроки комп’ютерної грамотності, навчають усіх охочих скандинавській ходьбі, облаштували кімнату для дітей у гуртожитку коледжу, дитячий куточок у бібліотеці, проводять заняття з конфліктології, екскурсії для переселенців містом і багато іншого. Вони розвозять гуманітарну допомогу для переселенців, які живуть в Барській та в інших громадах. А нещодавно вони розпочали сушити яблука для переселенців та людей, що проживають у прифронтових зонах.
Людмила розповідає, що зараз їм легше працювати, залучати кошти на потреби переселенців, бо вони вже проходили усі ці етапи евакуації:
- Тоді, коли ми 8 років тому виїхали з Донецька, була така ж ситуація. Тому ми вже знаємо алгоритм дій: що людям потрібно на різних етапах, знаємо як залучати закордонних партнерів, куди звертатися і т.д., - каже Людмила.
"Бар став для нас тихим прихистком"
Загалом в Барі працює близько 30 людей команди Фонду.
- Бар став для нас тихим прихистком. Тут панує зовсім інше життя, ніж до якого ми звикли: розмірене і неквапливе. Ми ж звикли до постійного руху. Але барчани охоче відгукуються до співпраці. Місцеві беруть участь в усіх наших проєктах.
Усі майстер-класи, екскурсії і т.д. команда Фонду розвитку запланувала до кінця грудня. Далі покаже час. Вдома ще дуже небезпечно.
- Майже увесь час, спілкуючись зі знайомими, що залишилися у місті, я їх не питаю чи прилетіло по місту, я питаю відразу куди цього разу. Коли ми були вдома, неподалік нашого будинку також прилетіло. Це було страшно.
Наразі волонтери працюють на те, щоб мати змогу допомагати людям на деокупованих територіях.
- Там просто жах: все розгромлене, нічого не працює…
Коли волонтери повернуться додому - ще не знають. Кажуть, що все залежить від ситуації під Бахмутом.
